Блог вчителя історії Цісарук Надії Володимирівни: МАН "АРХІТЕКТУРНИМИ СТЕЖКАМИ СТАРОКОСТЯНТИНОВА. МИНУЛЕ І СУЧАСНІСТЬ"

1 Забудова міста (архітектурні пам’ятки) ХVІ-ХVІІ століть

Перша писемна згадка про Костянтинів припадає на 1565 рік, але саме така назва за містом закріпилася тільки на початку 80-х років ХVІ століття. Місто, як відомо, заснував князь Костянтин Острозький в 1651 році в межах тодішнього села Колишенці. Зрозуміло, що місто в якому за задумом Острозьких мали гармонійно поєднуватися військово-стратегічні, економічні і соціальні інтереси, особливої уваги потребує його топографія.

Першим, хто здійснив окремі замальовки міста, був Сімон Окольський. Він підготував і видав у Львові у 1646 році на латинській мові книгу про Руські землі ХV-ХVІ століть. В книзі згадується замок князя Костянтина, Домініканський монастир, церкви: Успенська, Воскресенська і Спаса, а також характеризується життя і побут Костянтинівських міщан.

У ХVІ столітті, як і в попередні століття основними оборонними спорудами були фортеці і замки. В цей період будують оборонні споруди на основі багатостінної системи, яка запозичена в Італії. Саме такі методи містобудування були використані при будівництві Старокостянтинова – оборонного міста, покликаного стати на перешкоді руйнівним набігам татар.

Місто посідає трикутний мис, утворений при злитті річок Ікопоть та Случ, а замок розміщується на самому кінці цього мису. З двох боків його захищали води рік Ікопоть та Случ а третього боку – рів, який наповнювався водами річок та земляний вал підсилений кам’яним муром.

Завдяки довговічному матеріалу (камінь-вапняк) в’їзна брама замку князів острозьких в Старокостянтинові збереглася хоч і має значні втрати. Зберігся нижній ярус стін та рештки стін верхнього ярусу будинку. Разом з в’їздною брамою комплекс споруд замку князів Острозьких являє собою цінний пам’ятник української оборонної архітектури.

Сам замок - це двоповерхова будівля з каменю-вапняку та цегли, прямокутна з виступом - ризалітом у бік річки та замковою прибудовою неправильної напівкруглої форми – донжоном на заході будівлі та церквою на сході, з’єднаних прибудовою на рівні хорів. Оборонна башта – це головний композиційний акцент укріплень південного заходу разом з об’ємом донжона вона створює зручний фронт обстрілу. В умовах постійної загрози татарських нападів саме існування міста було неможливе без міцного укріплення. Тому замок-фортеця був одним з найважливіших елементів міста. Разом із будівництвом замку у 1561 році розпочалося будівництво Троїцької замкової церкви. Ця церква викликає до себе інтерес не лише унікальністю архітектурних витворів, а й своїми розмірами та особливостями забудови. Це – невелика за розмірами однонефна та одноапсидна будова без допоміжних приміщень. Її оборонний характер підтверджує орієнтованість вівтарної стіни не на схід а на північний схід, як того вимагав оборонний комплекс. Зовні церква має яскравовираже елементи готики, що проявляється у формі вікон, дверей. А декоративний щипець західної стіни церкви зведений у стилі бароко про що свідчать пілястри й карниз із підтесаної цегли обрамлення щипця.

Церква була розписана рослинним орнаментом і фресками. Унікальною є фреска похоронної сцени Олександра Острозького й зображення герба князя на західній стіні церкви що збереглася до нашого часу. Низом стіни були оздоблені дубовими панелями. Хори, драбинки до них та всі дерев’яні оздоби були також виконані з дуба. На стінах храму віднайдено графіті ХУІ століття – руською та латинськими мовами. (Див.додаток А)

Після смерті князя Костянтина Острозького місто було розділено між його синами Олександром та Іваном (Яном). Та частина де височіла вежа, належала Яну. Прийнявши католицизм він вирішив поруч з донжоном закласти храм та монастир. У 1613 році храм був побудований і освячений. Князь віддав храм монахам-домініканцям, і той отримав назву храм Пресвятої Діви Марії Рожанцової. Майже двісті років собор належав монахам-домініканцям.

У 1831 році, після Польського повстання, храм було закрито, а монахів-католиків вивезено. У 50-х роках ХІХ століття занедбаний храм почали відбудовувати. Даний проект належав професору архітектури Жоберу з Санкт-Петербурга. 13 вересня 1853 року храм був переосвячений на міський Хресто-Воздвиженський собор Чесноживотрорящого Христа Господнього. Таким чином храм перейшов під протекторат Московського патріархату. Церковну службу у Хресто-Воздвиженському соборі відправлями до 1917 року. А під час громадянської війни у 1919 році в одній із збройних сутичок храм та вежа-дзвіниця були наполовину зруйновані та розграбовані. В період Великої Вітчизняної війни тут знаходився штаб та катівня гестапо. До 2003 року приміщення храму розташовувалися органи МВС. З 2003 року храм знову перейшов під протекторат Московського патріархату, він поступово відбудовується.

З введенням у м.Костянтинові Магдебургського права (ХVІІ століття) проявилась ініціатива і підприємливість міщан міста. Це сприяло швидкій розбудові міста. В цей період Старокостянтинів жвавий торгово-ремісничий центр. На початку ХVІІ століття в місті сотні житлових будинків, біля ста ремісничих цехів, торгові крамниці, лавки, а також різнокультові храми: католицькі, православні, протестантські, мусульманська мечеть, іудейський храм, школи, шпиталь. Головний тон в місті визначає єврейська громада.

2 Старокостянтинів у ХVІІІ столітті.

Яким було наше місто у ХVІІІ столітті можна знайти інформацію у планах міста під назвою «План города Старого Константинова - владенья великокоронной маршалковой княгини Изабеллии Любомирской». Автором цього документу є ад’ютант Григорій Клюшніков, який виконав план тогочасного міста у масштабі 1:4200, на підставі окомірної зйомки. План є цінним першоджерелом для дослідження архітектурно-планувальної структури міста. Чітко прослідковується просторове зонування міста в складі старого замку Острозьких, власне місто, в межах міських фортефікацій, «Нового міста» на північ від замку, двох передмість: західного – Закузминського та південного – Заслучанського. Важливу інформацію стосовно тогочасного складу міської забудови містить детальний опис плану і додається перелік забудов, як на території замку так і за його межами. На території замку перераховується кам’яні і дерев’яні забудови. Це зокрема, церква камінна Греко-Уніацька,будинок для казначейства, пивоварня, караульня, конюшня. З дерев’яних забудов перераховуються: будинок для економа, кухня, клуні, хліви. Містечкові кам’яні споруди – камінна церква Греко-Уніацька, кляштор Домініканський, єврейські хати, камінні крамниці, старі Ратуші, корчма, єврейські школи, магазини. Деревяні забудови: крамниці, дзвіниця замкової церкви, єврейські хати, кузня, будівлі в яких живуть священники та шляхтичі, будівлі в яких живуть піддані княгині Любо мирської. В передмісті Закузминському: камінний кляштор капуцинський, корчма, будівлі в яких живуть шляхтичі, будівлі в яких живуть піддані священників, будівлі в яких живуть піддані княгині Любомирської. «Нове місто»: дерев’яна церква Греко-Уніацька, двір священників, дерев’яні подвір’я, винокурні, будівлі в яких живуть шляхтичі, будівлі в яких живуть піддані княгині Любомирської. Передмістя за річкою Случ: корчма, будівлі в яких живуть піддані домініканського кляштора, будинок лікаря Ріхарда, будівлі в яких живуть піддані княгині Любомирської. Безпосередньо на плані позначено локацію християнського та єврейського цвинтарів, а також млин в східній частині міста.

Найбільш значимою архітектурною спорудою міста ХУІІІ століття є Римо-Католицький собор. Відомості про цей собор ми знаходимо в описі М.І. Теодоровича «Місто Старокостянтинів Волинської губернії» там читаємо «Римо-католицький монастир ордена капуцинів закладений близько 1754 року. Будувався на кошти князя Януса Сангушко». Збереглися записи в Кременецьких міських замкових книгах від 9.02.1754 року проте, що власник міста Сангушко, дозволяє капуцинам вибрати в його помісті Старокостянтинів місце на будівництво кляштора з костелом, відаючи на його фундацію грошову оренду села Кузьмин. На будівництво запрошено італійського архітектора ХУІІІ століття Паоло Антоніо Фонтані.

З початку костел проектувався в стилі барокко. Але за двадцять вісім років будівництва власники мінялися, після Сангушків були князі Любомирські. А в 1762 році архітектор помер тому стиль храму став спрощений.

В основу його покладена базиліка, є центральний неф, два бічні нефи. У північній частині храм закінчується виступом – вівтарем, ближче до якого розміщені повздовжні нефи, що пересікаються з поперечними, в плані чинять будівлю в формі хреста. Стіни гладенькі, вікна невеликі. Замість колон, які закінчуються напівкруглими арками – проходи. Стеля сферичної форми розділена на чотири частини, з’єднаних воєдино в центрі. Загальна площа храму – 700 кв.метрів, висота – 30 м. будівництво закінчилось у 1778 році. Храм освячений на ім’я Святого Йоана Хрестителя Луцьким єписком Коморницьким.

При монастирі і храмі був дуже гарний фруктовий сад і квітник. За річкою Случ йому належав водяний млин, невеликий ставок, сінокоси, пахотні поля.

В кінці ХІХ століття капуцинський монастир по наказу російського імператора Олександра ІІІ був закритий, ченці переведені в м.Заславль (Польща), закриття католицького храму - результатом польських повстань 1831-1832 років та 1863 року. На кінець ХІХ століття в місті був тільки один католицький прихід. В 1935 році костел в місті був закритий. З 1947 року будівлю храму передано Будинку культури, а монастирське приміщення - ЖЕКу. Лише через 43 роки після значних зусиль католицької громади міста богослужіння знову відновилось. Перша служба в поверненому костелі відбулась на Різдво 24-25 грудня 1989 року.

В лютому 2001 року до 250 річчя костелу було зведено дзвіницю, таку якою вона була у ХУІІІ столітті. (Див.додаток Б)

3 Місто у ХІХ початку ХХ століття

Про місто періоду ХІХ століття ми можемо дізнатися зі спогадів

В.А Чаговця, який народився в 1877 році сім’ї урядовця і провів дитячі роки у Старокостянтинові. Чаговець В.А. - відомий письменник, журналіст і театралознавець. Описуючи мешканців Старокостянтинова, автор згадує стару пані, княгиню Абамелек, якій на той час належало містечко. Велику роль в житті населеного пункту грав офіцерський стан та урядовці. Вся торгівля, крім крамниці Журавльова та базарної торгівлі була в руках євреїв. На той час центральна вулиця Олександрівська була вже мощена, з настанням темряви вона освітлювалася ліхтарями. Проте, чим далі від центру, як зазначає Чаговець, тим більш брудне і неохайне місто, втрачало свій міський характер, і переходило у справжнє село з садочками, городами, та білими хатками критими соломою.

З публікацій про місто кінця ХІХ ст. початку ХХ століття можна дізнатись із газетних кореспонденцій, що видавались на Волині, зокрема, за матеріалами газети «Волинь». Так, в замітці від 25 жовтня 1895 року зазначається, що місто починає занепадати в плані торгівлі та економіки, після прокладання залізниці у Південно-Західному краї, воно залишилось осторонь торгових шляхів. А в 1882 році починається масовий виїзд євреїв до Америки, які довгий час тримали торгову монополію у місті.

На той час у Старокостянтинові є шість народних училищ, книжковий магазин з бібліотекою, але вони не задовольняють освітніх потреб населення.

У 1898 році стало до ладу найбільше підприємство міста – цукровий завод. Засновником заводу був підприємець «Гольдштейн і Кº», пізніше власниками стали Дубасов і Ольшанський. На той час на ньому працювало 35 постійних робітників та 10 службовців. Щодоби завод виробляв 3500 пудів цукру. Умови праці були досить важкими, робочий день тривав не менше 12 годин. Безумовно що саме приміщення цукрозаводу є важливою пам’яткою промислової архітектури кінця ХІХ століття (Див. додаток В). Крім цукроварні на той час у місті діяли ще ряд дрібних кустарних підприємств – цегельний завод, миловарня, свічкова, салотопна і шкіряна майстерні, три олійниці, тютюнова фабрика. Справжньою окрасою східної частини міста став Червоний млин, побудований у 1905 році акціонерною компанією «Гольдштейн і Кº». Але сьогодні вона чекає на реставраторів.

(Див додаток В)

Крім вище згаданих споруд промислового призначення в ХІХ столітті були і культові (церковні) споруди переважно православних конфесій. До таких варто віднести Богородицьку церкву, яка була споруджена у 1807 році на кошти священика Миколи Палецького і прихожан. Церква однокупольна, однонефна. Особливість її полягає в тому, що церковий притвор вивершується у дзвіницю увінчану куполом. З самого початку церква була оздоблена дерев’яними панелями і мала розписні стіни (Див.додаток Д).

Гарною архітектурною окрасою міста є Андріївська церква побудована у ХІХ столітті як полкова, тобто для потреб військових частин, що знаходилися в місті. Мурування церкви фігурне, виконане з червоної цегли, оздоблене цеглою світлого кольору, основна її окраса – дзвіниця, що вінчає головний вхід у храм із заходу. Композиційно церква вписується в архітектуру, що її оточує - колишні казарми, військові склади. Нині Богородицька і Андріївська церкви – діючі, це українські православні церкви Московського патріархату.

Протягом ХІХ століття на початку ХХ століття в місті будувалися будинки громадського та культурно-освітнього призначення. Це зокрема, будівля офіцерської управи (нині приміщення музичної школи), в якій у 1825 році збиралися на таємні зустрічі офіцери-декабристи – члени Товариства об’єднаних слов’ян. Приміщення, що нині по вул.Грушевського, 15 також варто віднести до пам’ятки архітектури пізнього класицизму ХІХ століття. Запроектоване і побудоване як приміщення повітового Жандармського управління, тоді по вулиці Меджибізькій. У районному краєзнавчому музеї збереглося фото цього приміщення 1900року з якого видно, що головний фасад цієї будівлі зберігся сьогодні майже без змін. Після Жовтневого перевороту 1917 року, тут тимчасово розміщувалось керівництво різних військових структур як Центральної ради (повітова поліція) так і більшовицької влади (Ревком). В 30-х роках ХХ століття тут знаходились районні відділи міліції. З 1955 по 1980 роки – районна дитячо-юнацька бібліотека та Будинок піонерів. До 2003 року тут функціонував районний Будинок школяра з 2008 року в цьому приміщенні функціонує лише одна установа – Старокостянтинівський історико-краєзнавчий музей.

Гарною окрасою центральної вулиці нашого міста є будинок побудований з елементами стилю бароко (районне управління сільського господарства, фінвідділ).

На початку ХХ століття, у 1904 році, побудована чоловіча гімназія на кошти Тройнера на вулиці, яка називалась Дворянською. Цю гімназію утримував нотаріус Соколовський, вона була платною, там навчались діти купців, чиновників, місцевих поміщиків. Як гімназія вона проіснувала до 1920 року, а з 1932 – стала середньою школою №1. Під час фашистської окупації школа не функціонувала, а після звільнення міста одразу відремонтована, розпочала навчання. Школа №1 проіснувала в цій будівлі до 1965 року, зараз у цьому приміщенні розташований МНВК. (Див.додаток Е)

4 Місто ХХ початку ХХІ століття.

Якщо ми пройдемось, архітектурними стежками ХХ століття, то його обличчя визначають будівлі післявоєнного періоду (50-60-ті роки) другої половини ХХ століття (70-80-ті роки) та кінця ХХ початку ХХІ століття. Це культурно-освітні установи: школи, дитячі садки, кінотеатр, будинок офіцерів; споруди адміністративного призначення – приміщення райдержадміністрації та райради, міської ради, Центру Громада, торговий Центр в болгарському містечку.

Якщо говорити про освітні установи, то це школи. Найстарішою спорудою є приміщення ЗОШ І-ІІІ ступенів №4, яке було побудоване у 1893 році, друге приміщення школи стало до ладу у 1967 році, школа знаходиться по вулиці 1 Травня, 22 . (Див.додаток Ж)

В 20-ті роки ХХ століття було побудована перша споруда в якій нині функціонує школа №5, інші корпуси цієї школи стали до ладу у 1979 і 1995 роках.

В 30-ті роки ХХ століття відкрила свої двері школа №2, добудова другого корпусу, була здійснена в 1986 році. Сьогодні школа має статус міського ліцею і знаходиться по проспекті Миру, 50. (Див.додаток З)

У 1956 році стала до ладу середня школа №6, а другий корпус був збудований у 1975 році, сьогодні це загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №6 і знаходиться по вулиці Чкалова, 4.

Загальноосвітня школа №3 теж добудовувалася протягом багатьох років. Перший корпус вступив у дію в кінці 50-х років, другий в 1968 році, спортивний зал – у 1983 році, а нове приміщення школи було відкрите у 2007 році, вулиця Орджонікідзе, 22.

У 1961 році 21 січня відкрила свої двері для учнів середня школа №8, що по вулиці Костянтина Острозького, 14. (Див.додаток К)

У 1965 році окрасою міста стала середня школа №1 по вулиці Костянтина Острозького, 40

У 1983 році була побудована середня школа №7 (Див.додаток Л) і останньою в переліку загальноосвітніх закладів знаходиться школа №9 (Див додаток М), яка почала функціонувати з 1993 року, нині це гімназія і знаходиться по вулиці Есенській, 4

Я здійснила лише перелік і час відкриття шкіл, а при кожній школі створені музеї школи, які можуть дати конкретну інформацію про історію кожної з них.

Протягом ХХ століття ставали до ладу промислові підприємства міста. Так у 1962 році - завод залізо-бетонних шпал (вул.Ворошилова, 22),

у 1976 році - завод «Ковальсько-пресового устаткування» (вул. І.Франка, 43); у 1974 році - завод «Металіст» (вул.І.Франка, 20) (Див.додаток Н)

хліб-завод (вул. Стельмаха, 2), масло-завод (вул.І. Франка, 47), елеватор (Див.додаток П).

Час диктує зміни. Одним із проявів таких змін був розпад СРСР на початку 90-х років ХХ століття і відхід країн Східної Європи від тоталітарних режимів. Це призвело до виведення радянських військ із цих країн. Як результат змін, у нашому місті з’явився новий мікрорайон, збудований на кошти ФРН, для військового контингенту, який був виведений зі Східної Німеччини. Цей мікрорайон отримав назву «Болгарське містечко». В комплекс містечка входять житлові будинки, школа, два дитячих садки, торговий центр.

В 50-70 роках в місті було споруджено будівлі громадського та культурно-освітнього призначення: гарнізонний Будинок офіцерів, кінотеатр «Мир» (Див.додаток Р), будівля в якій нині знаходиться райдержадміністрація та районна рада, будинок міської ради. Архітектурні стилі ввібрали в себе епоху того періоду, проте, найбільш красивою є - гарнізонний Будинок офіцерів.

На честь 2000-річчя Різдва Христового була побудована каплиця Георгія Побєдоносця (архітектор А.Доманська), українська православна церква Московського патріархату. Ця архітектурна споруда заслуговує на увагу. Розташована в центральній частині міста в комплексі Меморіалу загиблих воїнів Великої Вітчизняної війни - це одноповерхова п’ятикупольна будівля, чотирикутна в плані з головним входом орієнтованим на захід, вертикальними домінантами в забудові споруди є – бані з акцентом на головну баню розміщену по центру, що в цілому формує виразний силует об’єкту. Відповідно до канонів церковної архітектури Храм завершується сферичною поверхнею що символізує небо. П’ять куполів символізують Ісуса Христа і чотирьох євангелістів: Матвія, Марка, Луку та Нома. Голівки куполів покриті сусальним золотом, увінчані хрестами і надають каплиці урочистості та привабливості. (Див.додаток С)

Конституційна норма свободи совісті надає можливість громаді міста вибирати свою релігійну конфесію, так крім діючих церков відкрилися церкви протестантського спрямування. Так, в кінці 90-х років розпочалися релігійні служби у Домі молитви «Віфлеєм Євангельських християн-баптистів» по вул.Фрунзе, 14; у 2006 році відкрилася церква релігійної громади «Свідків Єгови».

Наше місто продовжує розбудовуватись. Час вносить свої корективи в архітектурні стилі. Можливо сучасні споруди в майбутньому як і замок Костянтина Острозького будуть названі історичними пам’ятками, але їхню цінність будуть визначати та вивчати майбутні покоління.

ВИСНОВКИ

В результаті дослідження, проведеного мною, я прийшла до висновку, що наше місто в різні століття мало свій архітектурний стиль, а будівлі - певне призначення. Частина з них мають історичну цінність і тому потребують збереження і реставрації наприклад – замок князя Острозького,Червоний млин, Хресто-Воздвиженська церква.

В своїй роботі я досягла поставленої мети у вивченні і систематизації як пам’яток архітектури так і інших споруд різного призначення. Ця систематизація може бути використана для видання путівника «Архітектурними стежками Старокостянтинова».

Виконуючи роботу, я віднайшла цікаві факти з історії забудови нашого міста, які розширили мій кругозір і посприяли у виборі майбутньої професії, яка можливо буде пов’язана з подальшою розбудовою мого міста.

Моя робота має прикладне значення. Певні матеріали можна буде використати учням при проведенні екскурсій, а також в позакласній роботі з ними. Мої матеріали можуть спонукати інших учнів до більш детального дослідження тих чи інших архітектурних споруд міста у більш вузькому напрямку. (Наприклад: культові споруди, культосвітні споруди тощо).

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1. Журко О.І. Старокостянтинів: штрихи до історії градогенези. Хмельницький-Старокостянтинів-Самчики, 1997.

2. М.Костриця, Р.Кондратюк м.Старокостянтинів в кінці ХІХ на початку ХХ століття. Хмельницький-Старокостянтинів-Самчики, 1997.

3. П.Ричков Старокостянтинів за планом 1794 року. Хмельницький – Старокостянтинів-Самчики, 1997.

4. А.Скрижевська, В.Муляр Кобудь Старий Костянтинів (історичний нарис про Старокостянтинівський край), -Т. Вид.»Чарівниця», 2008.

5. А. Доманська Замок у Старокостянтинові «Краєзнавчий путівник» №11 26.11.2009.

6. С.Сусгурова Розливайтесь дзвони на усі усюди… г. «Життя Старокостянтинівщини» 17.07.2004.

7. А.Доманська «Архітектурний вісник» м.Львів 2006

Додаток А

Замок князів Острозьких ХVІ століття